Історії з життя фізиків

​

Не вивчав арифметики

Якось у Берліні, увійшовши в трамвай, Ейнштейн за звичкою заглибився у книжку. Далі, не дивлячись на кондуктора, витяг з кишені заздалегідь відраховані на квиток гроші.
 - Тут не вистачає,- мовив кондуктор.
 - Не може бути,- відповів учений, не підводячи від книжки очей.
 - А я вам кажу – не вистачає. Ейнштейн ще раз хитнув головою, що, мовляв, такого не може бути.
 Кондуктор обурився:
 - Тоді рахуйте, ось – п’ятнадцять пфенігів. Отже, не вистачає ще п’ять.
 Ейнштейн помацав рукою в кишені і справді знайшов потрібну монету. Йому стало незручно за себе, але кондуктор, посміхаючись, сказав:
 - Нічого, дідусю, просто треба повчитись арифметики.
 
 

Інтерв’ю з ученим

Якось кореспонденти запитали Ейнштейна:
 - Що являє собою закон відносності? Мабуть, ви його вигадали? Ану розкажіть! Це повинно бути дуже цікаво.
 Учений пояснив:
 - Коли ви держите гарну дівчину на своїх колінах цілу годину, – сказав Ейнштейн, – то вам здається, що це тільки одна хвилина. Коли ж ви посидите на гарячій печі одну хвилину, то вам це буде видаватися цілою годиною. Це і є відносність.
 - Дивіться, як усе просто! – дивувалися кореспонденти. – А казали люди, що це дуже складна річ.
 

Час і вічність

Американська журналістка місіс Томпсон брала інтерв’ю в Ейнштейна.
 - Яка, на вашу думку, різниця між часом і вічністю? – запитала вона.
 - Дитино,- добродушно відповів Ейнштейн,- якби в мене був час, щоб пояснити вам цю різницю, то минула б вічність, перш ніж ви б її зрозуміли.
 

Страшні машини

Захищаючи рідне місто Сіракузи від нападу римлян, великий фізик і математик Архімед (287-212 рр. до н.е.) так налякав ворогів своїми небаченими бойовими машинами, що варто було після цього над стінами показати звичайний дрючок або мотузку, як римляни розбігалися з криком:
 – Архімед знову направляє на нас якусь машину!
 

Праця, написана в тюрмі

Паризька Академія наук оголосила конкурс на тему "Про розповсюдження хвиль у циліндричних басейнах”. За десять років не було подано жодної праці. В цей час у Парижі жив славетний у майбутньому український учений Михайло Васильович Остроградський (1801-1862 рр.), який слухав лекції відомих математиків та фізиків. Одного разу батько не надіслав йому вчасно грошей, і Михайла Остроградського, який заборгував власникові готелю, посадили в боргову в’язницю. Там він і написав видатну працю, в якій було розв’язане питання, поставлене Паризькою академією.
 

Незручний костюм

Михайло Остроградський не любив модного одягу. Якось кравець усе ж таки умовив його пошити новий костюм за останньою модою.
 – Я зробив усе, як треба, – запевнив він ученого. – Адже ви не повинні відставати від віку.
 На це Остроградський відповів:
 – Та як же я гнатимусь за віком у таких вузьких штанях?
 

Бувальщина

Викладач університету звернувся до сера Ернеста Резерфорда, президента Королівської Академії і лауреата Нобелівської премії з фізики за допомогою. Він збирався поставити найнижчу оцінку з фізики одному зі своїх студентів, тоді як той стверджував, що заслуговує вищого балу. Обидва – викладач і студент – згодилися покластися на думку третьої особи, незацікавленого арбітра. Вибір ліг на Резерфорда. Екзаменаційне питання було таким: «Поясніть, як можна зміряти висоту будівлі за допомогою барометра?».
 Відповідь студента була такою: «Потрібно піднятися з барометром на дах будівлі, опустити барометр вниз на довгому мотузку, а потім втягнути його назад і зміряти довжину мотузки, яка і покаже точну висоту будівлі».
 Випадок був і насправді складний, оскільки відповідь була абсолютно повною і вірною! З другого боку, іспит був з фізики, а відповідь не мала нічого спільного із застосуванням знань у цій області.
 Резерфорд запропонував студенту спробувати відповісти ще раз. Давши йому шість хвилин на підготовку, він попередив його, що відповідь повинна демонструвати знання фізичних законів. Після закінчення п’яти хвилин студент так і не написав нічого в екзаменаційному листі. Резерфорд запитав його, чи погоджується він з виставленою оцінкою, але той заявив, що у нього є декілька рішень проблеми, і він просто вибирає краще.
 Зацікавившись, Резерфорд попросив молоду людину приступити до відповіді, не чекаючи закінчення відведеного терміну. Нова відповідь на питання була така: «Підніміться з барометром на дах і киньте його вниз, заміряючи час падіння. Потім, використовуючи формулу, обчисліть висоту будівлі».
 Тут Резерфорд запитав свого колегу викладача, чи задоволений він цією відповіддю. Той, нарешті, здався, визнавши відповідь за задовільну. Проте студент згадував, що знає декілька відповідей, і його попросили відкрити їх.
 - Є декілька способів зміряти висоту будівлі за допомогою барометра, – почав студент. – Наприклад, можна вийти на вулицю в сонячний день і зміряти висоту барометра і його тіні, а також зміряти довжину тіні будівлі. Потім, вирішивши нескладну пропорцію, визначити висоту самої будівлі.
 - Непогано, – сказав Резерфорд. – Є і інші способи?
 - Так. Є дуже простий спосіб, який, упевнений, вам сподобається. Ви берете барометр в руки і підіймаєтеся по сходах, прикладаючи барометр до стіни і роблячи відмітки. Злічивши кількість цих відміток і помноживши їх кількість на розмір барометра, ви одержите висоту будівлі. Цілком очевидний метод.
 - Якщо ви хочете складніший спосіб, – продовжував він, – то прив’яжіть до барометра шнурок і, розгойдуючи його, як маятник, визначте величину гравітації у основи будівлі і на його даху. З різниці між цими величинами, в принципі, можна обчислити висоту будівлі. У цьому ж випадку, прив’язавши до барометра шнурок, ви можете піднятися з вашим маятником на дах і, розгойдуючи його, обчислити висоту будівлі за періодом прецесії.
 - Нарешті, – сказав він, – серед безлічі інших способів рішення даної проблеми кращим, мабуть, є такий: візьміть барометр з собою, знайдіть управляючого і скажіть йому: «Пан управляючий, у мене є чудовий барометр. Він ваш, якщо ви скажете мені висоту цієї будівлі».
 Тут Резерфорд запитав студента, невже він дійсно не знав загальноприйнятого рішення цієї задачі. Той признався, що знав, але сказав при цьому, що ситий по горло школою і коледжем, де вчителі нав’язують учням свій спосіб мислення.
Студент цей був Нільс Бор (1885-1962), датський фізик, лауреат Нобелівської премії 1922 р.
 

Коли ви думаєте?

Славетний англійський фізик Резерфорд зайшов якось увечері в одну із своїх аудиторій і побачив співробітника, що сидів над приладами.
 - Що ви робите так пізно? – питає Резерфорд.
 - Працюю,- почув відповідь.
 - А що ви робите вдень?
 - Звичайно, працюю, – відповів той, чекаючи, що вчений його похвалить.
 Але Резерфорд розсердився й запитав:
 - Слухайте, скажіть мені, а коли ж ви думаєте?
 

Як народжується винахід

Ейнштейна одного разу запитали, як, на його думку, з’являються винаходи, що перетворюють світ.
 - Дуже просто, – відповів він. – Всі знають, що зробити це неможливо. Серед них трапляється один дивак, котрий цього не знає. Він і робить винахід.
 

Теорія відносності

Дружину Ейнштейна запитали, чи розуміє вона теорію відносності Ейнштейна. Трохи подумавши, вона відповіла:
 - Ні, я не розумію її. Але для мене важливіше те, що я розумію самого Ейнштейна.